Як людський мозок заважає думкам про смерть

mozg

 

Смерть – логічне завершення кожного життя. Сконання близького пересічний громадянин сприймає з певним відчуттям остраху та болі. Натомість про свій відхід у небуття ніхто взагалі й не думає. Підсвідомість наче блокує подібні думки, навіть якщо вони виникають. Чому так трапляється? Дане питання обговорюється вже протягом чотирьох десятиліть в колі вчених. Навіть було прийнято Теорію управління острахом смерті (Terror Management Theory), згідно якої людині настільки важко думати про свій похорон, що такі думки підсвідомо блокуються внутрішнім захисним механізмом.

Кожна гіпотеза має бути обґрунтована чи спростована. Саме це спало на думку в 2019 році ізраїльському неврологу Яру Дор-Зідерману з Університету імені Бар-Ілана. Він провів дуже цікавий експеримент, що підтверджує наявність в організмі людини згаданого захисного механізму. Але, оскільки дослідження проводилось одноразово, ще неможна декларувати про повне доведення. Аби виключити схоластичну похибку, експеримент має бути відтворений з видозмінами у інших лабораторіях світу.

Зміст:

Експеримент Дор-Зідермана

Про результати дослідження невролог Дор-Зідерман повідомив у журналі NeuroImage. У статті він наголосив, що найголовнішою метою експерименту було доведення існування у будь-якої особи когнітивного дисонансу стосовно згадувань про його особисте сконання. За основу був узятий зоровий фактор. Передбачалось, що мозок реципієнта автоматично блокуватиме інформацію про свою смерть, а отже на будь-яких зображеннях він не вбачатиме та не впізнаватиме себе. Саме таке поводження буде й при погляді на власні фотографії, не кажучи вже про умовні зображення. Будь-які малюнки з погребальною тематикою він ні в якому разі не стане асоціювати зі своєю особистістю.

Перший етап

На першому етапі піддослідному демонстрували фотографії з людськими обличчями. У якості відправної точки брали зовсім незнайомих суб’єктів, що жодним чином не були пов’язані з реципієнтом. Надалі, за допомогою комп’ютерних графічних програм у кожну світлину вносились певні зміни, що мали на меті зменшити відмінності та надати зображенням певних особистісних рис тестованого. На певній стадії експерименту людина вже починала розпізнавати власні особливості у чужих обличчях. Цей момент фіксувався.

Другий етап

На другому етапі розпізнавання обличь на фотографіях ускладнювала наявність додаткової інформації погребального змісту. Наприклад, на зображенні могли з’явитись відповідний напис чи траурна стрічка, сама особа мала розташовуватись на нагробку чи серед похоронної ходи. За припущенням Дор-Зідермана, дисоціація особистості з власною смертю повинна була приводити до зниження впізнання індивідуальних рис обличчя на малюнках. Так і відбулось. При чому розпізнавання знайомих, відомих діячів за таких самих обставинах проводилась з такою ж самою швидкістю, що й на першому етапі експерименту.

Результати експерименту

Проведене дослідження підтвердило наявність захисного механізму у підсвідомості людини. Як наслідок, власну смерть ми сприймаємо важче й по-іншому усвідомлюємо, ніж сконання близького. Блокування думок про особистісне вмирання наприкінці життя проводиться автоматично й включається незалежно від зовнішніх факторів.

Також ізраїльський невролог наголошує ряд аспектів, за яких проведене дослідження не може сприйматись як остаточне доведення викладеної гіпотези:

  1. Оскільки експеримент проводився одноразово, неможна встановити кореляцію між проявами захисного механізму та расою, віросповіданням, національними й культурними відмінностями, гендерною й соціальною приналежністю, віку, тощо.
  2. Неможна результати одного дослідження екстраполювати на усе людство, не з’ясував, як зовнішні фактори й емоційний настрій впливають на внутрішні процеси в організмі.
  3. Сам процес вмикання захисного механізму вивчено доволі слабко. Від чого залежить його наявність та прояв – від виховання, оточуючого середовища чи він вбудован на генному рівні? Чи є можливість його посилення або послаблення психотропними/ медикаментозними засобами.

До обговорення результатів експерименту долучились і колеги Дор-Зідермана. Вони так само висунули ряд ключових питань по відношенню до врегулювання страху смерті. Як слід поводитись із вбудованим захисним механізмом – як до недоліка чи до блага? Яким чином зміниться життя людини, якщо можна буде оминати цю перешкоду – чи зможе після цього окрема особистість з таким самим успіхом вирішувати повсякденні справи чи зациклиться на усвідомленні свого неминучого сконання?

Сімейне ритуальне бюро РЕЛІКВІЯ завжди готове допомогти з наданням послуг у всій похоронній сфері. З усіх питань, що стосуються ритуальної сфери, звертайтеся до нас цілодобово.