Почуття провини перед померлим
Сучасна людина ніколи не змириться з тим, що смерть – то є справжнісінький кінець чийогось буття, подія, на яку ніяким чином не вплинути. Завжди здається, що були б гроші, час чи додаткова увага ближньому, то й трагедії можна було б уникнути. Звідси й виникає розрада та стійке відчуття провини опісля сконання члена родини чи знайомого. Наскільки слід перейматися негативними емоціями та як подолати оцю гнітючисть у душі, розповімо далі у статті.
Зміст:
- Яким буває почуття провини?
- Мене не було поряд…
- Я не зміг(змогла) організувати їй (йому) певний догляд/ лікування
- Я багато чого йому (їй) дозволяв(ла)
- Мені не треба було це говорити/ робити
- Я дозволив(ла) собі відпочити…
- Спочилий навмисно помер, аби мене покарати…
- Господь покарав мене… Господь є винуватцем сконання близького…
- Чому виникає почуття провини?
- Релігія та почуття провини
Яким буває почуття провини?
Фактор провини формується під впливом багатьох складових. Достатньо напередодні не взяти слухавку на подзвін вже померлого, не виконати його мізерне прохання чи взагалі затіяти сварку. Або у той самий час бути у відрядженні чи не приділити додаткової уваги тяжкохворому. Перелічимо найбільш розповсюджені причини, за яких людина у жалобі крає собі серце, та розберемося, чи дійсно ви мали змогу вплинути на судьбу сконалого.
Мене не було поряд…
Неможна бути увесь час поряд з іншою особою, як би ви не кохали його. Кожному з нас потрібна хоч година особистого часу на відпочинок, розв’язання певних проблем та емоційне відновлення. До речі, фатальний кінець рідного може наступити коли ви прямуватиме до магазину за хлібом.
Я не зміг(змогла) організувати їй (йому) певний догляд/ лікування
На лікування важкохворого завше йде багато грошей. Не дивно, що спочатку родичі хапаються за більш дешеві медикаменти та варіанти зцілення. За якийсь час родичам доводиться звертатись до більш дорогих лікарень та сподіватись на добрий результат від коштовної операції. Найчастіше усі докладені зусилля видаються марними…
Я багато чого йому (їй) дозволяв(ла)
Є ще один спосіб нашкодити хворому – виконувати майже усі його примхи. Коли доктори радять дотримуватись суворої дієти, обов’язково знайдеться хтось з родичів, який принесе ласощі, жарене, алкоголь чи цигарки… Або ж завітає до палати з галасливими дітьми чи включить музику. За таких дій у недужого може підвищитись тиск, відкритися внутрішня кровотеча чи взагалі він опиниться у реанімації з подальшим невідворотнім кінцем.
Мені не треба було це говорити/ робити
Остання розмова зі спочилим запам’ятовується на все життя. Навіть якщо слова не були варті уваги, з часом їх починають трактувати як образливі та ті, що спричинили летального кінця. Насправді ви вже нічого не могли зробити чи вирішити за вмираючого.
Я дозволив(ла) собі відпочити…
Догляд за тяжкохворим є неабияким тягарем для родичів. Навіть звичайне життя з літньою людиною, яка має додаткові потреби, може стати обтяжливим. Ваш організм мусить відпочивати від чужих проблем. Тож не звинувачуйте себе за смерть ближнього у той самий час, коли ви відпочивали. Запам’ятайте, що втома є такою самою природньою реакцією вашого організму як спрага, голод чи потреба у сні. Неможна постійно жити в авральному режимі, бути постійно виснаженим заради задоволення чужих потреб.
Спочилий навмисно помер, аби мене покарати…
Оскільки особа у жалобі не сприймає себе як причину смерті, то йому нічого не лишається, як звинуватити у всьому самого небіжчика. І звісно смерть була заподіяна з лихим наміром! Якою б абсурдною не вважалась така думка, вам її слід сприйняти як природню. Як свідчать психологи, багато хто у траурі вважає померлого винуватим у тому, що сталось.
Господь покарав мене… Господь є винуватцем сконання близького…
У своїх скорботах вірянин починає знецінювати своє ставлення до Бога. Натомість йому краще помолитись за спочилого, попрохати Всемогутнього надати терпіння пережити трагедію та прийняти смерть близького як те, що мало б статись.
Я винний(на), що відчуваю полегшення після сконання рідного
Ми не можемо до усіх відчувати любов, радість та повагу. Навіть найрідніша людина, за яким повсякденно ви мусите прибирати, слідкувати, доглядати чи просто жити поряд може в якийсь час викликати відразу. Тому відчуття полегшення після сконання рідного то є природньою емоцією. Не докоряйте собі за це. Просто зауважте, що ваш організм втомився від щоденних турбот.
Чому виникає почуття провини?
Усе наше життя побудовано на причинно-наслідкових зв’язках. Якщо ми зробили щось добре, то маємо здебільшого позитивний відгук, якщо ж трапляється якась халепа, то й тут тригером виступають наші погані вчинки. Ось чому у смерті ближнього зазвичай людина починає звинувачувати себе чи когось ще, замість того, аби об’єктивно сприйняти кепську новину. Неможна передбачити, що станеться за рік, місяць, днину чи годину. Неможна передбачити на всі 100%, де людина відчує запаморочення, підвищений тиск, задуху чи підсковзнеться або потрапить у ДТП. Прийміть для себе свою нездатність проконтролювати усіх й усе…
Звісно, відчувати пустоту поряд, розуміти, що батьків, брата, дружини чи колеги вже немає й ніколи не буде дуже тяжко. Важко наближатись до перетину світів, коли той, хто жив ще вчора, вже у майбутті, а ти ще тут…
Релігія та почуття провини
До релігійних служителів постійно звертаються ті, хто втратив близьку людину. Імами, рабини, панотці намагаються підтримати свою духовну паству у депресії, допомогти їй молитвами та добрими повчаннями. Перебуваючим у жалобі радять набратися терпіння, прийняти незворотність смерті та сподіватись на найкраще потойбічне життя для небіжчика. Молитися ж потрібно не тільки задля спокою та злагоди померлого на тому світі, але й задля миру у своїй душі.
Ритуальне бюро РЕЛІКВІЯ завжди готове допомогти вам з організацією похорону, кремації, перевезенням тіла померлої людини у будь-яку країну світу. Повний комплекс послуг. Телефонуйте нам у будь-який час. Проконсультуймо. Допоможемо.