Кого НЕ ховали на церковному кладовищі?
З самого Хрещення Русі Православна християнська церква почала насаджувати свої канони на слов’янських землях. Окрім заснування величних Храмів, святкування релігійних дат на державному рівні та зиску десятини, священики насаджували своє віровчення й у побуті наших предків. Саме батюшки встановлювали, у які дні тижня слід працювати чи відпочивати, як слід поводитись дівчині чи одруженій жінці, що вважається грішним перед Богом та людьми.
Не обійшла стороною нова релігія й похорон. Аби язичники були скоріше навернені на віру Христову, їх небіжчиків було заборонено ховати на церковному гробовищі. А оскільки інших погостів у селищі зазвичай не існувало, то погребіння іновірців та інших мерців відбувалось за огорожею некрополю, у невідомих могилах та з великим позором.
Зміст:
Давні кладовища
Захоронення давніх слов’ян дещо відрізнялись від сьогочасних. Спочатку це були ямники чи жальники – великі ями, у які складали сконалих один до одного, а потім присипали землею. Тільки заможні та шляхетні громадяни могли розраховувати на окрему могилу, а не на братську. Християнські священики додали у процедуру поховання обов’язкове відпущення гріхів небіжчика та відспівування. Нібито завдяки цьому душа скоріше дістанеться Господа та найвірогідніше зостанеться у Райських кущах очікувати на Друге пришестя. Відповідно на того, хто не здобув очищення, мав сподіватися лише на митарства та пекельні муки.
Наступним етапом була монополізація погостів. Спочатку на церковних землях ховали відомих та знатних громадян, які відраховували певну кількість грошей на підтримку церкви. Пізніше погребінням на церковних землях відзначали тих, хто за життя прийняв християнство та дотримувався праведного життя. З одного боку релігійники спонукали свою паству до дотримання заповідей «Не вбий», «Не вкради», «Не перелюбствуй» та інших. З другого, усі люди іншої віри та провинники не сприймались суспільством навіть після смерті, а згадки про них викарбовувались з пам’яті людства.
На церковних землях священники відмовляли у погребінні тим, кого після сконання не відспівували.
Іновірці
До таких відносили не тільки мусульман, юдеїв та язичників, але й християн західної течії. Хоча іноді для останніх робили певні виключення. Наприклад, католика-чоловіка могли поховати біля православної жінки, або навіть лютеранам відвести окремий закуток загального погосту для захоронень.
З іншого боку, самі сповідуючі іслам не дуже радіють сусідству мусульманських могил з християнськими. В першу чергу тому, що при похованні правовірних тіла померлих розташовуються на узбіччі. Тож кому не відома така особливість захоронень, той стане несвідомо ганьбити пам’ять померлих.
Самогубці
Православна церква не відспівувала та засуджувала осіб, які навмисно вкорочували свій вік. Переривання свого життя ототожнювалось з непокорою Господній волі, тож і розраховувати на його милість неможна було після таких дій. У наш час існує відносне послаблення заборони на відспівування. Воно стосується сконалих від отрути, наркотичних засобів чи самогубств, вдіяних у запамороченні. Але кожен такий випадок розглядається окремо та розглядається вищими чинами Церкви.
Втопленики
Марновірне відношення до втоплеників зберіглося у слов’ян з язичницьких часів. Незалежно від того, чи людина вкоротила собі вік, випала з човна чи загинула під час негоди, його тіло не ховали на загальному погості. Вважалось, що такі мерці ставали після своєї смерті водяниками чи русалками, чи іншим чином були споріднені з нечистою силою. Якщо їх могили знаходитимуться на території некрополю, то увечері вони матимуть нагоду крокувати гробовищем, залякувати перехожих та затягувати їх у потойбіччя.
Лицедії
У давнину на ярмарках скоморохи веселили народ. Для цього вони використовували грим або фактурні маски. За вміння швидко змінювати личину за власним бажанням лицедії суворо засуджувались Церквою. Вважалось, що такими діями актори вводили людей в оману й навіть були на короткій нозі з нечистим.
Вбиті, спочилі у результаті нещасного випадку чи в дорозі
У народі засуджували не тільки вбивць, але й вбитих. Загибель за несподіваних обставин вважали за провидіння Господнє. Якщо Бог з якихось міркувань покарав людину та вкоротив її життя, то й після смерті померлому не стане місця на Небесах поряд із Всемогутнім.
Розбійники, крадії, злодюжки
Праведний християнин за життя не повинен красти, вбивати чи творити інші злочини. Протиправні дії засуджувались не тільки громадськістю, але й Церквою. Наприклад, у 1619 році Патріарх Філарет видав заборону на відспівування крадіїв та інших злочинників. Його наступник, Патріарх Адріан, навіть підсилив вказівку повелінням вивозити тіла самогубців та злодюжок у чисте поле чи ліс на поталу хижим звірям.
Нехрещені немовлята, викидні
Не відспівували та не ховали на кладовищі й малюків, сконалих у череві матері чи невдовзі після народження. Аби хворобливе немовля мало змогу спочити у могилі поряд з іншими родичами, батьки намагалися якомога швидше похрестити своє новонароджене дитя.
Незавидной была судьба у умерших в утробе матери или не доживших до обряда крещения. Чтобы у хилого младенца была возможность упокоиться рядом с родственниками родители старались как можно скорее после рождения его обратить в веру Христову.
Ритуальне бюро РЕЛІКВІЯ завжди готове допомогти вам з організацією похорону чи кремації. Ми також допоможемо підібрати місце на цвинтарі, організуємо догляд за могилою (одноразово або щорічно) з фотозвітом. Телефонуйте нам у будь-який час.