«Той світ» у східних слов’ян
Мешканців з усього світу завше цікавило, що відбувається з людиною після сконання. А оскільки з небуття не повернулася ще жодна особа, кожен народ уявляв собі загробне життя по-своєму. Наприклад, східні слов’яни вважали, що душа відвідувала Землю тимчасово, для відбуття життєвих уроків, а потім крокувала далі у потойбіччя. Аби померлому не так важко було у Наві, у труну зазвичай вкладали якісь особисті речі, а саме поховання вбирали наче домівку.
У наш час більшість погребінь на території України, білоруського Полісся та прилеглих російських областей провадиться шляхом інгумації в землю. Раніше ж для спочилих будували невеличкі хатинки висотою до 1 метру, у які закладали начиння, одежу і навіть якусь їжу довготривалого зберігання. Звалися такі царини для мертвих домовинами.
Зміст:
Границя світів
Яв, Нав та Прав або Яво, Наво та Право – це три слов’янських світи, у яких перебували живі, мертві та боги. В уяві багатьох народів між Царствами померлих та живих обов’язково протікала ріка. Вона немов би вартувала, аби сконалі не мали змоги повернутись у Явь, а живі не дісталися до Наві раніше за потрібний час. У Древній Греції таку роль відігравала легендарна ріка Стікс, по якій човняр Харон перевозив мерців у нові землі. У наших предків така річка звалась Смородинкою. Іноді ще зустрічається назва Забуть-ріка. Через неї по Калиновому мосту духовні сутності похованих переходили у потойбіччя. Сама роздільна річка була вогняною, тож міст завше був в окалинах, мав високу температуру і звався тому Калиновим.
Важливим моментом світогляду слов’ян була роздільність усіх світів. Тільки но у певні дні року духовні сутності з Наві могли відвідувати своїх живих родичів, та й та зустріч відбувалась на кладовищі чи за запрошенням останніх. Радуниця, Дєди (Дзяди), Димитрівська субота та інші поминальні дні протягом року мають у собі відголосок язичницьких тризн.
Навий світ
До синонімів Нави відносили також «Вирій» або ж «Ирій», що згодом трансформувався у «Рай». Це була так звана Обітована Земля, де духовні сутності померлих перебували до здобуття нового фізичного тіла. Сюди ж кожну осінь відправлялись перелітні птахи пережити морози, уповзали на зимівлю гади. Їх та впадаючих у сплячку тварин люди наділяли особливою могучою силою, за наявністю якої вони контактували з Цариною Мертвих. Навесні лелек та журавлів зустрічали з особливою шаною – а ну як вони принесли добру звістку від небіжчиків!
У древніх слов’ян не було розподілу на Рай чи Ад серед померлих. Яким би не було життя сконалої людини, які б проступки чи благі діяння він не вдіяв, він однаково мав змогу перевтілення у нову фізичну оболонку. Ніякі гріхи не заважали душі потрапити у Наво. Ідея спокутування померлим зажиттєвих поганих вчинків прийшла до наших земель з прийняттям віри християнської.
Погребальні звички
Погребальні традиції, що нині трактуються як християнські, насправді мають язичницьке коріння. Навіть сам термін «Православ’я» складається з двох слів «Право» та «славити» – тобто уславлення Праві, світу слов’янських богів.
- Укладання ялиці на могилу. Зараз свіже поховання огороджують траурними вінками, виробленими на основі хвої чи її штучної імітації – йоржа. Такі ритуальні композиції слугували оберегом для душі спочилого від злих духів.
- Укладання до труни недочитаної книги чи незакінченого шиття. Це стосується й інших виробів ручного мистецтва, які на момент смерті не були завершені. Вважається, нібито у загробному світі померлий буде продовжувати свою справу, бо інакше його зажиттєва місія залишиться недоконаною та він не зможе перевтілитись у новій іпостасі.
- Вкладання до рук чи кишень померлого дрібних грошей. Згідно давніх вірувань небіжчик мав надати відкуп іншим мерцям на гробовищі за зайнятий клаптик землі. Мабуть цей звичай постав з випадків спучування ґрунту та прояву з-під землі домовини із померлим, який відбувався за погребіння на малій глибині.
Ритуальне бюро РЕЛІКВІЯ завжди готове допомогти вам з організацією похорону чи кремації. Повний комплекс послуг. Телефонуйте нам у будь-який час. Проконсультуймо. Допоможемо.