Психологічна допомога у скорботі – Дві моделі переживання смерті близької людини
Необоротність чужого відходу у потойбіччя змушує близьких та родичів відчувати сумну тугу за померлим. Доволі важко одразу сприйняти, що рідної людини вже нема, й вона більше не увійде до кімнати, не пригостить чаєм, не розповість, як пройшов в неї день. Відчуття гулкої порожнечі не відпускає ще досить тривалий час. Страждання з приводу сконання коханої особи можуть мати затяжний характер. Тож як підтримати особу у жалобі, як розпізнати, на якій стадії переживань вона знаходиться та як їй допомогти їй подолати кризу, піде мова далі у статті.
Зміст:
Психологія страждання
Нема гіршої біди за смерть, але й такі страждання поволі слабшають. За родом своєї діяльності соціальні робітники, психологи та працівники госпісів майже щоденно стикаються з особами, що втратили близьких. Аби правильно відреагувати на чужий біль вони використовують знання двох моделей переживання горя. Перша є універсальною, відомою в усьому світу завдяки її автору – доктору Е. Кюблер-Россу. Вона бере за основу душевні відчуття згорьованого. Друга, альтернативна, була запропонована радянським психотерапевтом Федором Василюком і базується на людській реакції на трагедію. Пропонуємо детально ознайомитись з обома моделями, аби знати не тільки причини душевного сум’яття особи у жалобі, але й передбачити її наступні кроки.
Модель Е. Кюблер-Росса
- Стадія відчуження. Усередині себе людина ніяк не може змиритися із втратою близького, тож сумує з цього. Не варто дивуватись, якщо померлого людина у жалобі сприйматиме як живого, говоритиме про нього у теперішньому часі. Це спрацьовує ментальне відсторонення від трагедії.
- Стадія гніву. Коли труна вже закрита, могила закопана, а вдома присутні лише речі похованого, смерть близького починають сприймати більш реально. Згорьована особа вже не стримує своїх емоцій і бурхливо проявляє їх. Чому так сталось? Хто винен? Чому родич вкоротив собі віку? Відсутність відповідей на ці складні питання породжують гнів та лють.
- Стадія обвинувачень. Скоріше цю стадію можна було б назвати «стадією виправдовувань», бо людина у жалобі знаходить якісь виправдовування тому, що трапилось. А разом з тим – знаходить й кого слід звинуватити у сконанні. Наприклад, з близьким стався серцевий напад у магазині – тож винен той, хто його туди послав. Якщо смерть трапилась на роботі – звинувачують голову підприємства, якщо у лікарні – то медиків, якщо вдома – то хтось з домочадців не подбав про спочилого. Нехай якими би абсурдними не виглядали такі звинувачення, згорьованому вони допоможуть сприйняти відхід рідної людини з життя.
- Стадія відстороненості. Щоденні роздуми про чиєсь сконання безумовно призведуть до висновку, що ніхто не винен у тому, що трапилось. Бо ніякі зовнішні обставини, війна, слабке серце чи життєві негаразди неможна притягнути до відповідальності. Саме тому наступає повна апатія, пропадає апетит та бажання хоч щось робити.
- Стадія примирення. Втрата близького сприймається як щось вже стале. Поступово відновлюються сили задля подальшого життя. Хоча попередні 4 стадії все ще нагадують про себе.
Модель Ф. Є. Василюка
- Фаза заціпеніння. Першою реакцією на погану звістку стає відсторонення. Людина немов би бажає забути про те, що почула, бо ще не усвідомлює, того, що сталося. Не випадково родичі спочилого зазвичай скаржаться на гул у вухах, тунельний зір та тимчасову страту пам’яті. Так сам організм на фізіологічному рівні намагається уникнути будь-якого зовнішнього негативного впливу.
- Фаза пошуку. З дитинства ми звикли радикально вирішувати поставлені перед нами проблеми. Якщо щось зіпсувалось, було знешкоджене чи поламалось, то його слід склеїти, відремонтувати чи купити у магазині іншу річ на заміну. Тож людина у жалобі починає шукати того Майстра/ Бога/ Продавчиню, які зможуть повернути коханого з того світу, хоча це й неможливо.
- Фаза гострого болю. Раптово ресурси організму по стриманню емоцій полишають страждаючого, і людину немов би «накриває» сумом та відчуттям необоротності смерті. Біль стає настільки нестримним, що хочеться плакати, голосити, піддавати усе нищенню… чи взагалі лежати без жодного руху цілу добу. Трапляються різкі зміни настрою – від безтурботного сміху до галасу, від сум’яття до повної апатії. Характерні зниження справності, слабкість, деяка дезорієнтація у просторі.
- Фаза реорганізації. Рутинні справи не полишають людину у жалобі. В якийсь момент він починає розуміти, що потрібно змінити білизну, попрати речі, сходити у магазин, перебрати зимові речі, сплатити за комунальні послуги. І зараз ці справи потрібно вирішувати йому одноосібно, бо інша особа спочила. На страждання за померлим віддається вільна від клопоту година – час перед сном, час чекання у черзі до каси чи лікаря, тощо.
- Фаза завершення. Її можна розпізнати за спокоєм та покорою долі під час згадки про небіжчика. І хоча все ж таки ще тяжко говорити про сконалого, його відхід вже сприймається як щось сприйнятне та зарозуміле.
Ось так, розібравшись з моделями поведінки засмученої людини, ви зможете втішити згорьованих, відповідно відреагувати на їх бурхливі емоції та надати потрібну допомогу у скрутну годину.