Кенотаф

Кенотаф – це місце суму за померлим, попід яким нема його рештків. Вигляд він може мати довільний – від ґрунтового насипу чи нагробку до монументальної споруди або рукотворного меморіального знаку.

Зміст:

Історичні відомості
Давній Єгипет
Давня Греція
Індія
Україна
Причини встановлення кенотафу у наш час
Зниклі безвісті
Розвіяний прах
Поховання в іншій країні
Перепоховання
Жертви репресій
Розбудова кенотафів в нашу добу

Цікаво! Іноді давньогрецьке слово κενοτάφιον транскрибують як ценотаф.

Історичні відомості

Найдавнішим кенотафом прийнято вважати посмертні маски, поховані у древній могилі біля міста Варна (Болгарія). В інших регіонах світу також знаходять археологічні пам’ятки того ж напрямку, виконані згідно культурних особливостей відповідної місцевості.

Давній Єгипет

Зараз вже невідомо достеменно, яким саме був поховальний обряд в Давньому Єгипті. Чи то віддавали мерця на поругу хижакам, чи закопували у пісок, але відомо, що трупи обов’язково вивозилися у пустелю, полі від людських поселень. Біля родинних хатинок встановлювались лишень невеличкі кенотафи, аби було де вшанувати пам’ять небіжчиків.

Давня Греція

Дещо інше ставлення щодо померлих було у Давній Греції. Вважалося, що кожний померлий мусить мати притулок у вигляді могили, аби духовна сутність не блукала світом. Тож якщо хтось з родини загинув у подорожі, на війні чи внаслідок стихійного лиха, йому обов’язково встановлювали кенотаф. Таким чином душа близького й після сконання деінде мала місце для останнього спочинку.

Індія

Здавна у Індії був звичай віддавати мерців вогню. На місцях спалення трупів відомих вельмож іноді встановлювали відкриті опуклі чи багатогранні альтанки «чатрі». Оскільки їх будували в епоху добуддистских правителів, неможна визначити повною мірою їх цільове призначення. Є припущення, що вони використовувались задля якихось сакральних церемоній.

Україна

Влітку 2021 року неподалік від археологічного комплексу «Генералка 2» на Хортиці було знайдено кенотаф у вигляді горщика з поховальними принадами давниною понад 3,5 тис. років. Припускають, що він був встановлений на честь загиблого у військовій сутичці зверхника, що очолював споріднених мешканців даної місцини. Знахідку відносять до періоду бабинської культури або культури багатопружкової кераміки.

Причини встановлення кенотафу у наш час

У нашу добу поховання вмерлих проводяться на цвинтарі. Меморіали ж небіжчикам зазвичай встановлюють на місцях трагічної загибелі. Наведемо найбільш поширені випадки, за яких споруджують кенотафи.

Зниклі безвісті

За різноманітних причин тіла багатьох сконалих неможна віднайти навіть якщо факт їх смерті доведено. Саме тому споруджують кенотафи тим, що не повернулися з далекої подорожі, зі сходження на Еверест чи перебували на відпочинку у місцях стихійного лиха.

Приклад кенотафу: на Військовому меморіалі харківського кладовища №3 (по вул. Академіка Павлова, 88) 7 грудня 2021 року було встановлено кенотаф легендарному підводнику, командиру орденоносного підводного човна «М-172», Герою Радянського Союзу Ізраілю Ільїчу Фірсановичу. Він зник з пошукових радарів разом із екіпажом підводного човна «В-1» через дві доби після виходу судна під радянським прапором з порту Леруїк (Швейцарія). Імовірна дата смерті – 27 липня 1944 року.

Розвіяний прах

В багатьох випадках людина, що заповітує розвіяти свій прах після кремації, якраз не бажає встановлення якихось монументальних споруд на свою шану. Однак членам родини з консерваторськими поглядами все ж таки треба мати якусь матеріальну пам’ятку для спогадів про померлого.

Приклад кенотафу: Віддані вогню рештки родоначальника українського футуризму Давида Давидовича Бурлюка були розвіяні над водами Атлантики згідно заповіту. Поблизу ж його місця народження, там, де був хутір Семиротовщина (зараз Лебединський район Сумської області), було засновано туристичну локацію «урочище Бурлюка», яку в деякій мірі можна назвати кенотафом всесвітньо відомому митцю.

Поховання в іншій країні

Історичні події на теренах нашої Неньки іноді змушують українців поступатися своїми упередженнями та шукати собі долю в інших країнах. Зазвичай повернення в Україну стає неможливим за багатьох обставин. Тож їх могили після сконання залишаються на чижині, а ми вшановуємо їх пам’ять, встановлюючи кенотафи.

Приклад кенотафу: ідеолога та практика націоналістичного українського руху Степана Андрійовича Бандеру було 15 жовтня 1959 року вбито отруйним струменем ціаністого калію зі спеціальної зброї на однієї з вулиць Мюнхену. Його поховання й досі знаходиться у Німеччині, а кенотафи споруджені у Тернополі, Івано-Франківську, Дрогобичі, Трускавці та інших українських містах.

Перепоховання

Переїзд до іншого регіону/ країни чи репатріація на Батьківщину часом супроводжується перепохованням останків померлих родичів. За цих умов перша могила з нагробком стає своєрідним кенотафом.

Приклад кенотафу: певний час на празькому гробовищі спочивали рештки відомого українського поета Олександра Олеся з дружиною. Оскільки власник ділянки на погості відмовився від подальшої сплати ренти за поховання, прах двох мерців було викопано та переміщено у депозитарій. Дізнавшись про цей прикрий випадок українська діаспора, за домовленістю з родичами Олесів з Канади, доклала зусиль та здійснила перепоховання родини поета на Лук’янівському цвинтарі (Київ).

Жертви репресій

Початок минулого століття досі відлунює болем у серцях українців. Багато з досвідчених людей у ту пору було засуджено по фіктивних звинуваченнях, вивезені до Сибіру та потайки розстріляні. Місця їх загибелі досі невідомі чи відомі орієнтовно.

Приклад кенотафу: символічну меморіальну плиту відомому українському поетові Миколі Костянтиновичу Зерову, розстріляному в урочищі Сандармох (Медвеж’єгорський район Республіки Карелія, РФ), розміщено на нагробку справжньої могили його сина, якого поховано на Лук’янівському цвинтарі (Київ).

Розбудова кенотафів в нашу добу

Сучасні кенотафи найчастіше можна зустріти на місцях:

де трапилась ДТП;
де відбулась техногенна катастрофа;
де здійснився терористичний замах;
де влучило знаряддя;
де зруйновано будинок/ дорожнє полотно, тощо.

Наразі водії деколи негативно ставляться до розташування траурних вінків вздовж жвавого шосе. У той же самий час такі кенотафи змушують усіх учасників дорожнього руху пригальмовувати та з подвійною увагою долати небезпечну ділянку, тобто хоч-не-хоч зменшують ризики аварії. Також не слід забувати, що місця пам’яті потрібні в першу чергу живим, аби ж вони мали змогу згадати загиблого та віддати йому належну пошану.

Сімейне похоронне бюро Реліквія завжди готове допомогти з організацією похорону чи кремації. У нас є великий вибір траурних вінків, хрестів, урн для праху після кремації.